Дискримінації переселенців в Івано-Франківську ніколи й не було – Радник з питань ВПО

Дискримінації переселенців в Івано-Франківську ніколи й не було

Як соціальні працівники допомагають переселенцям в Івано-Франківській області

В Івано-Франківській області зареєстровано більше трьох тисяч внутрішньо переміщених осіб, майже дві тисяч із них мешкають в Івано-Франківську. Щодня їм допомагають соціальні працівники профільного департаменту облдержадміністрації.

Про мотивацію працювати з людьми — в історії Віталія Яворського, заступника директора Департаменту соціальної політики Івано-Франківської облдержадміністрації.

Про перших переселенців

У системі соціального захисту я працюю четвертий рік. Потрапив сюди випадково — після того, як написав магістерську роботу про соціальний захист в Україні. А до того я не мав жодного стосунку до державної служби — займався власним бізнесом.

У питанні переселенців наша область відрізняється від, скажімо, Харківської — люди, які мешкали в східних регіонах України, переїхали сюди, якщо вони родом звідси і мають родичів, або якщо в них були відносно непогані статки, аби орендувати чи купити житло.

Одразу ж постали два питання — житло для переселенців і працевлаштування. Хоча навіть не скільки питання пошуку роботи для переселенців, скільки рівня заробітної платні. Східні регіони були промисловими, люди мали більші зарплати, ніж вони можуть отримати тут. Тому переселенці просто не погоджувалися на малі гроші, адже їм треба ще й житло орендувати.

Усі проблеми, з якими до нас зверталися переселенці, складні, адже такою є сама ситуація переїзду. Люди тікали від війни, їх треба було підтримати. У нас працював спеціальний штаб із правової та матеріальної допомоги. Зараз цим займається координаційний комітет, куди входять і громадські організації — Дім «4824», «Українці Донбасу і Криму».

Про складнощі та перешкоди

Мені нічого не заважає виконувати обов’язки, які на мене покладені. Але хотілося б, щоб держава загалом була процвітаючою, розміри пенсій та зарплат були вищими і люди мали можливість придбати житло.

Я розумію невдоволення роботою нашого департаменту із боку переселенців — людей, що опинилися в складних життєвих обставинах. Вони мали дім, ходили на роботу, їхні діти відвідували садочки й школи. Та в один момент усе змінилося, вони опинилися покинутими напризволяще. Йдучи на зустріч із переселенцями та представниками громадських організацій, які з ними працюють,  я розумію, що отримаю шквал критики. При цьому я розумію, що вона буде справедливою. Однак на те, що ми далеко не все можемо зробити, є об’єктивні причини, які залежать не від нас.

Про упередження з боку суспільства

Як можна говорити про упереджене ставлення до переселенців, якщо місцеві мешканці несли їм допомогу — хтось одяг, хтось продукти. Переселенці такі самі — вони зіштовхуються з тими ж самими проблемами, що й усі інші. Що стосується мовного питання, то, я вважаю, воно надумане. Адже в Івано-Франківську можна вільно розмовляти російською мовою, ніхто не зробить жодного зауваження.

Звісно, хотілося б, аби закінчилася війна і люди повернулися додому. Я хочу прийти в приймальню департаменту і не побачити там жодної людини, що пише заяву на допомогу. Хочу, аби департамент скоротили до двох осіб у зв’язку з тим, що в нас просто не буде роботи.

Я часто ставлю собі питання, що я тут роблю. І зарплатня невисока, і навантаження велике. Але до новорічних свят на департамент прийшов лист від мешканки Косового. Вона дякувала нам, я навіть не знаю, за що. Вона писала, що молиться за нас кожного разу, коли йде до церкви. Цього листа я зачитував колегам як мотивацію.

Інтерв’ю підготовлено в рамках програми «Радник з питань ВПО», яка здійснюється канадською неурядовою організацією Stabilization Support Services завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проекту «Подолання соціальних наслідків конфлікту на Донбасі та незаконної анексії Криму за допомогою державних структур в Україні та громадянського суспільства».