Бути жінкою в Україні: погляд правозахисниці – Радник з питань ВПО

Бути жінкою в Україні: погляд правозахисниці

Правозахисний рух України неможливо уявити без жінок. В боротьбі за громадянські права та свободи жіночій рух в Україні посідає важливе місце. Кампанії зі звільнення українських політичних в’язнів, гучні антикорупційні розслідування, правозахисні марші та антидискримінаційні законодавчі ініціативи стали можливими тільки зусиллям українських правозахисниць. Однак мало хто замислюється над тим, що ці сміливі та сильні жінки самі часто стають жертвами дискримінації та стереотипів.

 

Марія Томак, правозахисниця. Київ

“Деяких жінок влаштовує наявний стан справ”

На запитання, як це – бути жінкою в Україні, у мене немає простої відповіді. З одного боку, бути жінкою в сучасній Україні означає мати доволі багато можливостей для розвитку. З іншого – це досі означає стикатися з печерними уявленнями про роль жінки в суспільстві та постійно поставати перед вибором – чинити спротив такому ставленню або приймати його. У своїй професійній діяльності з дискримінаційним ставленням майже не стикаюся. Для себе пояснюю це тим, що українські правозахисниці мають справу із дуже серйозними та складними проблемами, що не може не викликати повагу з боку суспільства. Водночас, серед тих, хто приймає рішення в Україні, жінок вкрай мало. Жінкам відводяться переважно “гуманітарні” ролі, не лідерські.

А найприкріше стає, коли бачу, що стан справ, за яких домінують печерні уявлення, влаштовують самих жінок. Деякі, наприклад, агресивно реагують та накидаються на тих, які висловлюються проти статусу-кво. Дивовижним був для мене приклад моєї колеги, яка отримала зливу негативних коментарів у соцмережах, висвітлюючи воєнні теми. Мені, чесно кажучи, зовсім не дивно було читати коментарі чоловіків у дусі “краще йди варити борщ”, але коли цей же мотив підхопили жінки, я здивувалася тому, як ми самі вміємо себе принижувати та самі собі вказувати на “наше місце”.

“Не тільки берегині” в мілітаризованому суспільстві

Наші уявлення про Україну як прекрасну ліберальну за духом гавань трохи перебільшені. Хоча як активістка я не стикалася із виразними випадками дискримінації,  для мене стало відкриттям те, скільки насправді у нас “темних” середньовічних сторін, які проявляються, в тому числі, в ставленні до жінок. Мілітаризація суспільства, що є закономірним наслідком російської агресії, додає країні консерватизму. І це зовсім не сприяє подоланню дискримінації жінок.

З іншого боку, рух волонтерства, в якому важливу роль відігравали жінки, приклади участі жінок у боях на фронті довели те, що жінки в Україні це не тільки “берегині”. Хоча багато хто з військових досі є носіями риторики про «жінок як окрасу війська».

Для жіночих прав, як і для будь-якої іншої теми, потрібні розумні, ефективні та прогресивні адвокати та адвокатки, які будуть просувати ідею на рівні суспільства, уряду, залучати міжнародну підтримку. Але для зміни ставлення в суспільстві, очевидно, потрібно багато працювати з цим самим суспільством, займатися просвітницькими  проектами. Суспільству також треба демонструвати історії успішних та ефективних жінок-урядовців, бізнесвумен, як і загалом жінок у будь-яких професійних ролях, які мають самоповагу та не ставляться бодай самі до себе як до упосліджених.

Цей матеріал створений в рамках проекту, що реалізується за фінансової підтримки МБФ «Український жіночий фонд».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *